https://doi.org/10.15407/conf_UHMI_CGO_2024.054
Сучасна російсько-українська здійснює значний вплив на довкілля загалом та на рельєф зокрема. Унаслідок активного ведення воєнних дій в Україні фіксується масштабна трансформація рельєфу пов’язана зі спорудженням розгалужених систем оборонних ліній з протитанкових ровів, траншей, окопів, брустверів, надовбів, ДОТів, капонірів, різноманітних інженерних споруд та військових комунікацій. Такий рельєф утворився не тільки в зоні бойових дій, але й на території тилових областей країни. Фактично кожна адміністративна область має власні Сили територіальної оборони та військові формування Збройних Сил України, вишкіл яких відбувається на тренувальних полігонах. Облаштування таких полігонів передбачає спеціальну підготовку місцевості, розбудову оборонних ліній та використання важкого озброєння й бронетехніки. Усе це призводить до перебудови наявного рельєфу території. До того ж від початку 2024 року з резервного фонду держбюджету країни Уряд виділив рекордну суму у 20 млрд грн на масштабне будівництво фортифікацій в межах прифронтових та прикордонних областей України. Та й мало яка область країни не зазнала ракетних обстрілів та не несе на собі відбиток слідів війни. Тож можна стверджувати, що мілітарний рельєф поширений на території більшості областей України.
Очевидно, що нині неможливо дати повну оцінку масштабів впливу війни на рельєф, і через відсутність повної інформації й через те, що бойові дії тривають. Однак вже зараз, на основі відритих даних, можна робити перші оцінки таких змін рельєфу. Для нашого аналізу була використана офіційна інформація органів державної влади України, аналітичні звіти Міністерства оборони України й Генеральну штабу збройних сил України, а також матеріали розслідувань OSINT-аналітиків оприлюднених в українських та світових ЗМІ.
Будівництво оборонних ліній української армії розпочалося з вересня 2014 року в зоні проведення АТО. Вони включали оборонні фортифікаційні споруди із блокпостами, а також траншеї, бліндажі, окопи, перекриті щілини, укриття для зенітно-ракетних комплексів і танків. Частина цих споруд була розташована під землею, частина - на землі. Загальна довжина першої лінії української оборони у 2015 році становила близько 400 км.
Під час засідання Ради національної безпеки і оборони 12 березня 2015 року Президент України Петро Порошенко затвердив план будівництва фортифікаційних споруд. А вже в липні 2015 року віцепрем'єр Геннадій Зубко заявив, що будівництво фортифікаційних споруд на Донбасі завершено. "600 кілометрів, 3 лінії, займають площу 50 гектарів і перебувають в полі видимості одна одної. Їхня перша лінія розташована за 1 — 3 км від лінії зіткнення, інші — на відстані 10 — 15 км. 12 000 конструкцій — будівництво фортифікаційних споруд завершено", — написав він на своїй сторінці Facebook.
За інформацією Міністерства оборони України у 2022—2023 роках було побудовано понад 2000 опорних пунктів та вогневих позицій для укріплення оборонних рубежів уздовж державного кордону на території Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської й Сумської областей. Командувач Угруповання сил і засобів оборони Києва генерал-лейтенант Олександр Павлюк повідомив про створення ешелонованої системи оборони вздовж державного кордону України з білоруссю: “Київська область досить потужно підготувалася до можливого нового наступу: це кілька рубежів довкола Києва загальною протяжністю близько 1000 км, де на основі фортифікаційних позицій, довгострокових оборонних споруд створено потужну систему оборони [1].
Станом на середину 2023 року загальна лінія оборони України розтягнулася на понад 3700 кілометрів, а активна лінія оборони перевищувала 1200 кілометрів (це Донбас, Херсонська, Запорізька та Харківська області, де йдуть бойові дії). Для порівняння, після початку війни на Донбасі лінія зіткнення становила близько 400 кілометрів.
Новий етап активної розбудови українських ліній оборони розпочався наприкінці 2023 року, коли українська армія перейшла до оборонної стратегії, яка потребує розгалуженої мережі фортифікаційних споруд. У грудні 2023 року уряд ухвалив нові норми спорудження фортифікаційних споруд встановивши єдиний підхід у проєктних рішеннях щодо їхнього будівництва. Це рішення має забезпечити створення потужної мережі фортифікацій зведеними за єдиною стратегією й на основі уніфікованих технічних специфікації, архітектурних й інженерних рішень та безпекових вимог. Враховуючи характер та реалії сучасної війни, траншеї роблять ширшими й вищими, щоб можна було зручно вести колективну оборону, розминутися у спорядженні, пронести пораненого на ношах тощо. Якщо за часів Другої світової війни нормативи передбачали висоту траншеї 1,5 метра та ширину 0,8 метра, то нові траншеї мають 2 метри заввишки й 1 метр у ширину. А згори ще насипається півметровий бруствер. При цьому загальна глибина трансформації рельєфу становить близько 2,5 м. Такі роботи проводяться із залученням важкої спецтехніки та супроводжуються масштабними земляними роботами й трансформацією рельєфу (Рис. 1). При виборі місця розташування майбутніх фортифікацій враховуються особливості рельєфу та інші елементи місцевості: розташування панівних висот, водних перешкод, доріг тощо.
Рис. 1. Облаштування вогневих позицій та укриттів на Київщині
Нині Україна прискореними темпами намагається звести нові лінії оборони (Рис. 2). Насамперед це стосується найбільш загрозливих ділянок фронту – Запорізький, Донбаський та Куп'янський напрямки, а також території вздовж східного й північного кордонів країни.
У березні 2024 року Президент Володимир Зеленський повідомив про завдання спорудження трьох ліній оборонних укріплень завдовжки у 2000 км. Що значно перевищує показники довжин знаних оборонних ліній XX століття: лінії Маннергейма (довжина 136 км) та лінії Мажино (загальна довжина близько 400 км). Треба сказати, що на спорудження кожної з цих ліній оборони витратили близько 15 років. Окрім цього, на 2024 рік українською владою також заплановано будівництво декількох тисяч опорних пунктів.
До основних причин невдалого українського контрнаступу 2023 року відносять створенні ворогом потужні оборонні позиції. Російські укріплення побудовано у три лінії. Кожна із цих ліній зазвичай складається із протитанкового рову із насипом – десь 4 м у ширину, близько 4 м вглибину та вал висотою 2 — 3 м. Частину окопів перетворено на підземні тунелі. Самі укріплення дуже розгалужені й мають захищені лінії підходів із тилу з численними капонірами для захисту техніки.
Класичним прикладом такої трирівневої системи оборони є так звана "Лінія Суровікіна" на українському Півдні, яку росіяни звели в період з жовтня 2022 до весни 2023 року. Для неї характерні значна протяжність, мінно-вибухові загородження, "зуби дракона", "лисячі нори", протитанкові рови та кілька смуг укріплених окопів та траншей. Американський Центр стратегічних та міжнародних досліджень відзначає, що російські укріплення в Україні є наймасштабнішими оборонними спорудами в Європі з часів Другої світової війни.
Остерігаючись можливого просування ЗСУ в бік Луганська після Харківського контрнаступу, окупанти добудували й «лінію Пригожина» у Луганській області та зміцнили систему оборони навколо Донецька. Пізніше російські війська почали укріплювати лівий берег Дніпра та прикордонні райони рф у Курській, Білгородській та Брянській областях. А в окупованому Криму траншеї з'явилися навіть на пляжах, де простяглися лінії окопів та бункерів. Особливу увагу російські війська приділили посиленню оборонних рубежів на Перекопському перешийку та Чонгарській протоці (Рис. 3).
Рис. 2. Лінії оборони ЗСУ у Запорізькій області
За оцінкою OSINT — спільноти DeepState, зробленою на підставі аналізу супутникових знімків, російські війська створили понад 6000 км інженерно-фортифікаційних споруд, що розміщуються на території Запорізької, Донецької, Луганської та Херсонської областей, а також у Криму (1869 км у Запорізькій, 1865 км у Донецькій, 1140 км у Луганській, 886 км у Херсонській та 265 км на окупованому півострові). І це лише перелік активних фортифікацій, без урахування того, що ворог створив за часи АТО та ООС. З огляду на те, що довжина активного фронту зараз складає близько 1500 км, то на кожний умовний її кілометр, за підрахунками OSINT — спільноти DeepState, припадає близько 4 км укріплень [2].
Рис.3. Карта російських укріплень OSINT-дослідника Brady Africk станом на березень 2024 р.
Тож на сьогодні в Україні спостерігається значне зростання кількості форм рельєфу мілітарного походження. Розпочавши у восени 2022 р., на сьогодні росія збудувала одну з наймасштабніших систем військово-оборонних споруд, яких впродовж багатьох десятиліть не бачила жодна з країн світу. Про наміри збудувати ешелоновану оборону мережу завдовжки в кілька тисяч кілометрів заявила й українська сторона. Будівництво фортифікаційних споруд, облаштування тренувальних військових полігонів, створення розгалуженої мережі військової інфраструктури та ушкодження земної поверхні внаслідок активних бойових дій – все це зумовлює масштабну перебудову рельєфу. Такий новоутворений рельєф включає як додатні форми (бруствери, насипи управлінських та спостережних командних пунктів, надовби, ескарпи, вали вогневих позицій, насипи танкових або гарматних укріплень, пагорби захисту від стрілецької зброї, вогневі споруди), так і від’ємні форми рельєфу (капоніри, щілини, землянки, окопи, траншеї, «лисячі нори», колії від проходження важкої техніки, протитанкові рови, рови лінії оборони та ходи сполучень, бліндажі, бункери, потерни, воронки від розривів артилерійських снарядів тощо).
Вже зараз можна стверджувати, що війна зумовила значний вплив на рельєф, і що ці зміни істотно позначаються на економіці та господарстві країни. Тому питання вивчення поширення та розвитку форм мілітарного рельєфу, аналіз й моніторинг масштабів трансформації наявного рельєфу внаслідок ведення бойових дій, пошук способів оптимізації та господарського використання постмілітарного рельєфу – це питання, які мають стати предметом пильної уваги геоморфологів на найближчі десятиліття.
Ключові слова: військова геоморфологія, мілітарний рельєф, фортифікаційні споруди, російсько-українська війна.
Перелік використаних джерел
1. Воєнно-історичний опис російсько-української війни (січень 2023 року). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://sprotyvg7.com.ua/wp-content/uploads/2023/04/11_воєнно-історичний_опис_Січень_2023.pdf
2. Російсько-українська війна. Енциклопедичний глосарій / Упорядники: д. і. н., проф. А. Киридон, к. і. н., доц. А. Іваненко; за заг. ред. д. і. н., проф. А. Киридон. Київ: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2024. Вип. 1. 352 с.